Історична довідка

Місто Славута (раніше Славутин) засноване у 1633 році.

Засновником Славути був князь Юрій Заславський, дозвіл на заснування міста та надання йому магдебурзького права мав право видавати лише король, однак магнати в межах своїх володінь - «князівств», на власний розсуд, як засновували міста, так і надавали їм право магдебургії.

Власне подібним чином засноване містечко Славута/Славутин, як один з п’яти міських центрів Заславщини, вже 23 квітня 1633 року отримує локаційний привілей (будувати, заселяти). 

Цим привілеєм князь Юрій Заславський відразу визначив мету надання Славуті міського статусу – «зростання чисельності населення та приїзд до міста на торги та ярмарки якомога більшої кількості людей». Тобто, в першу чергу, мета передбачала фінансово-економічні інтереси князя. Адже збільшення чисельності населення, автоматично збільшувало чисельність ремісників, торговців, а отже й зростали розміри податків які місто мало сплатити до князівського скарбу.

Таким чином, аби закликати на переселення до Славути, якомога більше людей, князь Юрій Заславський звільнив славутських міщан на 20 років від сплати податків, дозволив займатися ремеслом та торгівлею. Крім того, князь дарував міщанам можливість судитися згідно Магдебурзького права. Власне завдяки цьому дозволу у Славуті зароджуються перші паростки самоуправління. Зокрема, усі міщани були вилучені з-під безпосередньої влади князівського урядника та отримали право обирати свого офіційного представника перед князем – міського війта.

Славутський війт крім того, що представляв місто перед князем Заславським, також був головним міським суддею. На жаль документи не зберегли ім’я першого славутського війта, однак достеменно відомо, що наприкінці XVII ст. цю посаду обіймав міщанин Іван Андрушенко, з кінця 1730-х і до 1745 р. – шляхтич Козловський, а з 1767 по 1773 рр. – Міхалко Косальчук. Окрім власне посади війта у Славуті запроваджується й інший орган місцевого самоуправління – міська рада. Очолював раду бурмистр. Щоправда, з 1633 по 1694 рр. посади війта та бурмистра були об’єднані в руках однієї людини. 

Це підтверджується тим фактом, що у 1694 р. славутчанин Іван Андрушенко згадується, як війт та бурмистр славутський.

Лише у 1680-х рр. розпочинається процес поступової відбудови міста. Як результат, у серпні 1699 року місту надано наступний привілей на самоуправління. Зокрема про це згадують королівські комісари, говорячи, що місту надано право проведення «вільних торгів та ярмарків, як і перед тим було», а також поновлено право вироблення горілки та інших алкогольних напоїв. Як результат, вже за 50 років чисельність міських будинків зросла з 34 до 70. В місті побудовано церкву, міську ратушу. Врешті, 17 грудня 1754 р. король Август ІІІ Фрідріх, на прохання князів Сангушко, видає привілей на підтвердження магдебурзького права місту Заславу. Власне в цьому привілеї зазначається, що за прикладом Заслава, таке ж саме «німецьке право» надається й іншим давнім містам Заславського князівства, які дуже постраждали від козацьких нападів. [1]

            У 1917 році четвертий, останній князь із роду Сангушків, який жив у Славуті й немало зробив для її розвитку, - Р.В. Сангушко котрий пропрацював понад 25 років почесним мировим суддею був жорстоко вбитий солдатами 264-го піхотного запасного полку. Винних у вчиненні даного злочину було заарештовано.

            Із 23 до 26 жовтня 1917 року у Славуті проходив корпусний Окружний суд Тимчасового уряду, який розправився з місцевими організаторами та активними учасниками жовтневого збройного повстання. [2]

            10 січня 1918 року була оприлюднена постанова Народного Секретаріату України від 04 січня 1918 року «Про введення Народного суду».

            Згідно списку архівних фондів (не фондових комплексів), в яких виявлено та встановлено фактичну наявність архівної інформації репресивних органів за період 1917-1991 роки відомо, що 533 справи з звинувачення громадян: у незадоволенні радянською владою; у невиконанні продовольчих планів з хлібозаготівель та м’ясозаготівель; у антирадянській агітації; дискредитації радянської влади Народного суд Волинського судового округу Волинської губернії 21-ї дільниці м. Славута Ізяславського повіту,1922-1923 рр. знаходяться у Державному архіві Хмельницької області.[3]

8 серпня 1941 року рейхсміністр окупованих східних територій А. Розенберг на окупованій території СРСР ввів відмінні від радянських органів судочинства судові органи та законодавчі кодекси. Було також змінено географічне розташування судових інстанцій та їх підпорядкування. Нагляд над судочинством, що провадили мирові судді, здійснював генеральний комісар через контролюючі органи своєї адміністрації. При розгляді справ мирові судді керувалися введеним у дію німецьким законодавством та приписами. В судовий розгляд мировим судам надходили справи, вироки по яким обмежувалися дворічним тюремним ув’язненням та накладанням грошового штрафу розміром до 10 тис. карбованців. У відання мирових суддів починаючи з лютого 1943 року надходили також справи про спадок. Справи цього характеру розглядалися із дозволу гебітскомісара або крайсляндвірта.

Згідно приписів розгляд цивільних справ про відшкодування майнових позовів розпочинався мировим суддею тоді, коли сума збитків перевищувала 1000 крб., але перед їх розглядом позивачі повинні були обов’язково сплатити судове мито, сплату якого мировий суддя міг на власний розсуд відстрочити, або дозволити сплачувати частинами. Так, за місяць роботи Славутського мирового суду, суддею стягнуто судового мита за розгляд справ у розмірі 1270 крб., з цієї суми у касу фінвідділу надійшло 928 крб.

На розгляд до мирового судді надходили також справи, злочини по яких були вчинені на території районної управи, де проживав підозрюваний або був заарештований. У сумнівних випадках рішення про направлення справи на розгляд суддям приймала окупаційна влада. Всі кримінальні справи, які надходили на розгляд судді обов’язково реєструвалися у річному реєстрі із записом прізвища обвинуваченого, його професії, місця проживання, виду злочину, а після розгляду справи у суді в реєстр вносився також день суду та судовий вирок.

Мовою судочинства була українська, але як виняток розгляд справи дозволялося вести і на тій мові, якою володів суддя. Судове розслідування проводилося із допитом свідків та заарештованого. В окремих випадках судове розслідування проводилося у спрощеному варіанті без допиту свідків. Мировий суддя вирок суду в письмовій формі із перекладом на німецьку мову пересилав через гебітскомісара в управління генерал-комісара (м. Рівне). Гебітскомісар своїм рішенням скасовував вирок судді або навпаки направляв справу на дослідування у німецький суд з метою зміни вироку в сторону збільшення термінів ув’язнення.

У 1942 році створено та укомплектовано штатом мирові суди, котрі зайнялися розглядом цивільних та кримінальних справ. Славутським мировим суддею за дорученням гебісткомісара було виявлено у місті та районі 187 сиріт над якими призначено опікунів.

У жовтні 1942 році мировим суддею Славути розглянуто 90 справ. З цієї кількості справ ним протягом місяця було розглянуто 36 про призначення аліментів, 25 про виселення з будинку, 15 про поділ майна, 9 про грошові борги, 3 про посів городини, 1 про нанесення збитків населенню та інші.

У листопаді 1942 року на розгляд до мирового суду надійшло 100 справ цивільного характеру. З цієї кількості справ ним протягом місяця розглянуто 85 справ, в тому числі  35 про призначення опікунства, 9 про виселення з будинків, 23 про призначення аліментів та інші.

Поряд із цивільними справами мировий суддя в грудні 1942 р. розглянув 11 кримінальних справ. По розглянутих справах суддею призначено наступні міри покарання: за нанесення побоїв жителів міста Г.Заводську, Ф.Попеля, А.Бобровнікова засуджено до сплати штрафу у розмірі від 500 до 1500 крб.; Н. Припуту, А. Каленика, Н. Листопадську – до шести місяців тюремного ув’язнення.

Таким чином, судові органи, структура і функції були обумовлені розпорядженням Розенберга. Діяльність судів базувалась на німецькому законодавству пристосованому до окупованих територій та інструкцій, які надходили до них. Судові органи чинили суд виключно з інтересів окупаційної влади. Прерогативи у розгляді цивільних справ надавалися фольскдойче та особам німецької національності. До кримінальної відповідальності притягувалося лише місцеве населення. Створені для розвитку судових справ місцевого населення мирові суди, працювали включно із дозволу окупаційної влади під особистим наглядом гебісткомісарів, які своїм розпорядженням скасовували рішення суду. [4]

В приміщенні Славутського міськрайонного суду Хмельницької області за адресою м. Славута, вул. Миру, 16 зберігаються архівні справи з 1944 року.

У період з 1944 року і по теперішній час суд працював у такому складі суддів:

З 1944 року - Рябий, Темченко Степан Гаврилович, Левчук.

З 1945 року - Алферова, 

З 1946 року - Антіпова А.В.,

З 1948 року - Демиденко,

З 1949 року - Мулик Г.С.,

З 1956 року - Кацарь,

З 1958 року - Швець, Борисовський,

З 1961 року - Юдин, Мокрієнко С.К.,

З 1965 році  - Петренко Е.І.,

З 1966 року - Приходько,   

З 1967 року - Марцонь Борис Бориславович,

З 1970 року - Дурач Антон Спиридонович,

З 1974 року - Самчук  Анатолій Єфимович,

З 01.04.1980 року - Криворучко Володимир Лаврович,

З 1980 року -  Козлов Віталій Іванович,

З 1987 року - Олійник Богдан Васильович,

З 1987 року - Курдзіль  Віталій Йосипович,

З 09.04.1990 року - Гаврищук Лідія Петрівна,

З 1990 року - Бухарева Тетяна Іванівна (голова міського суду),

З 04.01.1993 року - Артемов Анатолій Михайлович,

З 1992 року - Жилюк Олег Васильович (голова районного суду),

З 1994 по 2016 рік - Роїк Валентина Петрівна,

З 1994 по 2016 рік - Тончук Раїса Іванівна,

З 1997 року - Зеленська Вікторія Іванівна (народилась 1966 року на Рівненщині. У 1990 році закінчила Харківський юридичний інститут імені Ф.Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство». З 1993 року працює у судовій системі. З 2014 по 2015 р. обіймала адміністративну посаду заступника голови Славутського міськрайонного суду Хмельницької області. З 2015 по теперішній час – суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області).

З 2002 року - Мацюк Юрій Іларіонович (народився 1961 року на Хмельниччині. У 1986 році закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф. Е. Дзержинського за спеціальністю «Правознавство». З 1993 року працює у судовій системі. З 2003 по 2004 р. - голова Славутського районного суду Хмельницької області, з 2004 по 2014 - голова Славутського міськрайонного суду Хмельницької області, з 2014 по теперішній час – суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області).

З 2001 по 2016 рік - Воробченко Лідія Анастасіївна (голова міського суду, заступник голови міськрайонного суду, голова міськрайонного суду).

З 2001 року - Горщар Анатолій Григорович,

З 2010 року - Маршал Ірина Миколаївна (народилась 1980 року на Хмельниччині. У 2003 році закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Правознавство». З 2002 року працює у судовій системі. З 2010 року по теперішній час - суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області).

З 2016 року - Шевчук Василь Володимирович (народився 1984 року на Львівщині. У 2006 році закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Правознавство». З 2006 року працює у судовій системі. З жовтня 2016 р. – суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області).

З 60-х років ХХ століття на території міста Славута та Славутського району функціонували відповідно міський та районний суди.

Згідно з новою Конституцією СРСР прийнятою 7 жовтня 1977 року народні суди в районах були перейменовані в районні народні суди.

Починаючи з березня 2004 року, згідно із Указом Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» № 328/2004 від 15 березня 2004 року, були ліквідовані Славутський районний суд та Славутський міський суд і утворено Славутський міськрайонний суд Хмельницької області.

            На сьогоднішній день Славутський міськрайонний суд Хмельницької області функціонує у двох приміщеннях, а саме: по вул. Миру, 16 у м. Славута та по вул. Ярослава Мудрого, 48А (з 13 серпня 2013 року).

            Станом на 01 червня 2017 року фактично у суді працює 4 суддів та 27 працівників апарату суду.